збільшення ваги

1) ( зростання) increase, growth; ( приріст) augmentation; enhancement; ( розширення) expansion, extension

2) ( за допомогою оптичного приладу) magnification; enlargement; опт. magnifying power

1. n

1) користь; нажива

2) pl прибутки; заробітки; бариші; доходи; виручка

3) виграш

4) збільшення; зростання; приріст

5) військ. успіх

6) рад. підсилення

7) буд. виріз, гніздо

8) гірн. горизонтальна виробка; просік

2. v

1) одержувати, здобувати, діставати

2) заробляти; добувати

3) мати користь (вигоду)

4) вигравати, домагатися

5) добитися, завоювати, здобути

6) досягати; діставатися

7) збільшувати, набирати (швидкість тощо)

8) збільшуватися, набирати ваги, повнішати

9) буд. робити гніздо (паз)

* * *

1) часто pl доходи; заробіток; бариші; виручка; прибуток; нажива; користь

2) виграш; pl досягнення, завоювання; pl перемога ( на виборах)

3) збільшення, ріст, зростання, приріст

4) вiйcьк. успіх

5) гeoл. привнесення ( при вивітрюванні)

6) фiз. посилення

1) одержувати, отримувати; здобувати, набувати; заробляти; добувати, здобувати ( інформацію)

2) діставати користь, вигоду

3) виграти; домогтися, завоювати; захоплювати, завойовувати

4) досягати, добиратися, діставатися

5) збільшувати, набирати (швидкість, висоту); збільшуватися, наростати; додавати, набирати

6) (on) наганяти; рухатися швидше, ніж...

7) (on) поступово вторгатися, захоплювати частину суші (про море, ріку); поступово добиватися прихильності; усе більше подобатися; захоплювати

1) бyд. виріз, гніздо ( у дереві)

2) гipн. вруб, зарубка; квершлаг, просік

1) см. Прибавление 1. -ка жалованья - збільшення (підвищення) платні;

2) додаток (-тку), додача, придаток, придача, прибавка, (в цене) наддаток, наддача, прикидка, накидка; срв. Добавка, Надбавка, Придача. [Нум мінятися на коні, - кілько додатку хочете (Кам'ян.). Придаток не стоїть за даток (Номис). Як даватимемо прибавки, то не матимемо ні стовпа, ні бариша (Лебед.)]. Дать что-л. в -ку, на -ку - дати що на додаток (реже в додатку, мест. п.), на придаток, на прикидку. [На придаток дам ще корову (Гр.). Дав на прикидку одного дубка (Звяг.)]. С -вкой - з наддатком, з наддачею, з гаком, з чубком. [Заплатю та ще й з наддатком (Франко). По дві десятини й вісім аршин та трошки й з гаком (Вас.). Сорок літ ще й з чубком (Гн. I)]. -ка сверх следуемой платы - наддаток до належної плати.

* * *

1) ( действие) додава́ння, дода́ння; збі́льшення, збі́льшування

2) (то, что прибавлено) дода́ток, -тка; дода́ча; диал. прида́ток, -тку; (сверх платы, в цене) надда́ток, -тка, надба́вка; ( увеличение) збі́льшення; ( зарплаты) приба́вка

1) додавання, прибавляння докладання, накидання, оконч. додання, прибавлення, докладення и т. д. Срв. Прибавлять;

2) см. Прибавка. -ние к журналу, книга с -ниями - см. Приложение. -ние семейства - збільшення родини, сім'ї.

* * *

1) ( действие) додава́ння, додання́; збі́льшення, збі́льшування; прибі́льшення, прибі́льшування; прибрі́хування

2) (то, что прибавлено) дода́ток, -тка

1) заробля́ти, добува́ти

2) ма́ти ко́ристь; виграва́ти

3) дістава́ти, оде́ржувати, домага́тися; здобува́ти

4) полі́пшуватися

•

- gain on

1) ви́года

2) ко́ристь, нажи́ва

3) pl прибу́тки, заробі́тки

4) збі́льшення, при́ріст

5) тех. ви́різ, гніздо́

6) гірн. горизонта́льна ви́робка

1) невелика височина, пагорб; узвишшя; узгір'я

2) висота, ступінь узвозу

3) підвищення; збільшення

4) розм. прибавка (до платні)

5) просування (на службі); поліпшення (становища)

6) схід (сонця, місяця)

7) вихід на поверхню; клювання (про рибу)

8) виникнення, початок, походження

9) верхів'я (ріки)

10) воскресіння з мертвих; повернення до життя

11) висота (східця)

12) гірн. вихід на поверхню

13) тех. стріла (арки)

14) тех. провисання (дроту)

v (past rose; p.p. risen)

1) сходити

2) вставати, підводитися, ставати (на ноги)

3) вставати (після сну)

4) воскресати (з мертвих)

5) здійматися; підніматися

6) підноситися, підвищуватися

7) підходити (про тісто)

8) зростати; збільшуватися; посилюватися

9) бути вищим (від чогось); височіти

10) виходити на поверхню

11) просуватися угору, набирати ваги (впливу)

12) бути спроможним досягти (чогось)

13) повставати

14) виникати, з'являтися

15) брати початок, починатися; походити; \6) припиняти працю, закриватися (про з Узд тощо)

17) поет. народжуватися

18) розм. виховувати, вирощувати

* * *

1) невелика височина, пагорб; підйом ( місцевості); висота, ступінь підйому

2) підвищення, збільшення (тиску, цін); прибавка ( до платні)

3) просування; збільшення авторитету, ваги ( у суспільстві); покращення ( положення)

4) схід (сонця, місяця)

5) вихід ( риби) на поверхню; клювання

6) виникнення, початок; походження

7) початок, витік, верхів'я ріки

8) воскресіння з мертвих, повернення до життя

9) підйом сходинки

10) мop. прибування припливу

11) гeoл. підйом ( пласта); гipн. підняттєва виробка

12) гeoл. вихід на поверхню

13) тex. стріла ( арки); прогин ( провода)

14) лic. збіг ( деревини)

15) негативна реакція (особл. на піддражнювання)

1) сходити (про сонце, місяць)

2) вставати ( на ноги); підніматися; вставати ( після сну); парл. вставати з місця (про оратора, що просить слова); взяти слово ( to rise to speak)

3) воскресати, оживати; відроджуватися; peл. воскресати з мертвих

4) підніматися (нaпp., про літак, коня); підвищуватися ( про місцевість); підходити, підніматися ( про тісто)

5) зростати, збільшуватися, підсилюватися

6) підніматися; бути вище ( чого-небудь)

7) підніматися ( на поверхню)

8) просуватися вгору ( у суспільстві); набувати ваги, впливу

9) бути в змозі впоратися ( з чим-небудь)

10) повставати

11) брати початок, починатися, походити; виникати, з'являтися

12) припиняти роботу, закриватися (про сесію парламенту, про з'їзд, конференцію)

13) приманити

14) пoeт. виникати, народжуватися, зароджуватися

15) ростити, вирощувати, виховувати

16) реагувати (на зауваження, обстановку); піддаватися ( на провокацію)

1) невелика височина, пагорб; підйом ( місцевості); висота, ступінь підйому

2) підвищення, збільшення (тиску, цін); прибавка ( до платні)

3) просування; збільшення авторитету, ваги ( у суспільстві); покращення ( положення)

4) схід (сонця, місяця)

5) вихід ( риби) на поверхню; клювання

6) виникнення, початок; походження

7) початок, витік, верхів'я ріки

8) воскресіння з мертвих, повернення до життя

9) підйом сходинки

10) мop. прибування припливу

11) гeoл. підйом ( пласта); гipн. підняттєва виробка

12) гeoл. вихід на поверхню

13) тex. стріла ( арки); прогин ( провода)

14) лic. збіг ( деревини)

15) негативна реакція (особл. на піддражнювання)

1) сходити (про сонце, місяць)

2) вставати ( на ноги); підніматися; вставати ( після сну); парл. вставати з місця (про оратора, що просить слова); взяти слово ( to rise to speak)

3) воскресати, оживати; відроджуватися; peл. воскресати з мертвих

4) підніматися (нaпp., про літак, коня); підвищуватися ( про місцевість); підходити, підніматися ( про тісто)

5) зростати, збільшуватися, підсилюватися

6) підніматися; бути вище ( чого-небудь)

7) підніматися ( на поверхню)

8) просуватися вгору ( у суспільстві); набувати ваги, впливу

9) бути в змозі впоратися ( з чим-небудь)

10) повставати

11) брати початок, починатися, походити; виникати, з'являтися

12) припиняти роботу, закриватися (про сесію парламенту, про з'їзд, конференцію)

13) приманити

14) пoeт. виникати, народжуватися, зароджуватися

15) ростити, вирощувати, виховувати

16) реагувати (на зауваження, обстановку); піддаватися ( на провокацію)

1) підніма́тися; встава́ти

2) підно́ситися ( над чимсь - above)

3) схо́дити

4) підви́щуватися, збі́льшуватися, зроста́ти ( про ціни)

5) просува́тися ( соціальними сходами); набува́ти ваги́ (впли́ву) ( в суспільстві)

6) повстава́ти

7) закрива́тися, припиня́ти робо́ту ( про з'їзд тощо)

8) рости́, підніма́тися ( про споруди)

9) воскреса́ти ( з мертвих)

10) підхо́дити ( про тісто)

•

- rise to

••

1) підви́щення, підне́сення; підйо́м, підняття́; збі́льшення

2) зроста́ння ( впливу); набуття́ ваги́ ( в суспільстві); полі́пшення ( становища)

3) збі́льшення, підви́щення ( платні)

4) ви́хід на пове́рхню

5) схід (сонця, місяця)

6) височина́, па́горб

7) похо́дження, поча́ток

8) верхі́в'я ( ріки)

9) клюва́ння ( риби)

10) тех., буд. стріла́ ( арки тощо)

••

1. n

1) підвищення, збільшення

2) повстання

3) схід (сонця)

4) вставання

5) воскресіння

6) пухлина; прищик

7) стройова рись (кінний спорт)

8) гірн. проходка знизу вгору

2. adj

1) який набирає ваги (в суспільстві); який стає впливовим (відомим)

2) що підвищується, підноситься (про місцевість)

3) зростаючий; що збільшується (зростає)

4) що сходить (про сонце, місяць)

5) що наближається до певного віку

* * *

1) підйом, підвищення; збільшення

2) воскресіння; відродження

3) повстання, бунт, заколот

4) схід ( сонця)

5) вставання

6) прищик, пухлина

7) стройова рись ( кінний спорт)

8) гipн. проходка знизу вгору

1) який підвищується, який піднімається ( про місцевість)

2) зростаючий, наростаючий, який підвищується; який збільшується

3) висхідний; який сходить, піднімається

4) зростаючий, підростаючий (нaпp., про покоління)

5) який набуває вагу; який здобуває вплив, популярність ( у суспільстві)

6) гepaльд. який готується злетіти, який розправляє крила

ДЕМОКРАТІЯ - тип держави або політичної системи управління, що ґрунтується на принципі народовладдя. Поняття "Д." змінювалося історично; у сучасних політичних концепціях його тлумачення також мають значні відмінності. Ці відмінності зазвичай пов'язані з відповіддю на два чільні питання: а) що позначають словом "народ"?; б) у який спосіб "народ" здійснює самоврядування? Вперше термін "Д." був уведений в обіг в Афінах у V ст. до н. е. Словом "народ" ("demos") тоді позначали частину дорослого населення міста-держави (поліса), яке мало право брати безпосередню участь в обговоренні питань, що стосувалися життя міста-держави (цієї участі були позбавлені раби, жінки та люди, що у будь-якому поколінні переселилися у місто-державу). Розмежування на загальні (суспільні, політичні) питання і такі, у розв'язанні яких особа має діяти, виходячи з особистого рішення, стало однією з важливих ознак демократії. Розуміння Д. як безпосередньої участі громадян у розв'язанні спільних справ (а це вимагало, щоб територія держави була невеликою) є характерним для Руссо. Одначе поява в Європі національної держави супроводжувалася тим, що поняття народу стало поняттям нації, а великі територіальні розміри новочасних держав зробили неможливою безпосередню участь великого загалу людей в управлінні. Внаслідок цих змін Д. набуває ознак "представницької". Цей новий тип Д. став предметом аналізу та різноманітних оцінок - позитивних, скептичних та різко негативних. На противагу переважно оптимістичній оцінці представницької Д. в ліберальній політико-філософській традиції, консервативна традиція наголошувала на таких її вадах, як індивідуалізм, утилітаризм, просвітницький конструктивізм (див. консерватизм). Різко негативна оцінка Д. була притаманна соціальній філософії марксизму, який вважав будь-яку державу знаряддям класового гноблення Н. егативно оцінювали представницьку Д. також прихильники анархізму, оскільки вважали, що за фасадом такої Д. приховане всевладдя бюрократичного централізму. Скептична оцінка представницької Д. характерна також для елітарних концепцій. Прихильники цих концепцій вважають, що вибір представників народу контролюється елітою або елітами - політичними, військовими, економічними, культурними тощо (див. еліта). Починаючи з серед. XIX ст. на Заході почав установлюватися сучасний тип Д., засад ничими прикметами якого є інституційний та ідеологічний плюралізм (вільне змагання різних політичних ідеологій). Суть інституційного плюралізму полягає у фактичному існуванні та узаконенні різноманітних асоціацій та автономних організацій. До останніх, окрім політичних (політичні партії, лобістські групи та інші групи тиску, незалежні центри політичного аналізу та політичної інформації тощо) належать також профспілки, автономні освітні, культурні, гуманітарні та ін. організаційні утворення. Той факт, що інститут представницької Д. різко зменшив число громадян, здатних брати безпосередню участь у виробленні та прийнятті політичних рішень, спонукав до появи ідеї (та відповідної практики), відомої під назвою "Д. участі". Суть цього різновиду Д. полягає в орієнтації на те, щоб якомога більше рішень, в тім числі політичних, приймалося не централізовано (на верхніх щаблях державної влади), а внизу, на рівні місцевих та інших організацій; практика "Д. участі" включає також проведення різного роду опитувань та референдумів. Поняття "Д. участі" близьке до поняття т. зв. "прямої Д.", для якої характерними є акції "прямої дії" (страйки, вияви громадянської непокори тощо). Одним із напрямів поглиблення Д. деякі політичні філософи вважають "економічну Д.": збільшення участі працівників в управлінні підприємствами. Проте, як показав досвід (зокрема в колишній комуністичній Югославії), збільшення такої участі зазвичай не сприяє економічній ефективності. Історія розвитку суспільства засвідчує, що Д. сама по собі не є ідеальним засобом, що розв'язує всі проблеми (соціальні, політичні, управлінські та ін.). Вона доконечно потребує існування відповідних культурних, економічних та соціальних передумов. Це було відомо ще Аристотелю, який у "Політиці" показав, що наслідки демократичного управління залежать від того, з якою саме Д. в кожному окремому випадку ми маємо справу. Сучасна Д. спроможна виявляти свої переваги за відповідного рівня загальної культури суспільства, відносно високого рівня добробуту та наявності широкого середнього класу. Вона передбачає високий рівень здатності людей до самоконтролю, виконання своїх громадянських обов'язків, до розумного поєднання індивідуальних та групових інтересів з інтересами інших людей та суспільних верств, отже, зрештою, до забезпечення спільного добробуту. Цими здатностями повинні насамперед володіти представники політичної еліти. Якщо ця умова не зреалізована, то Д. може зазнавати змін або у бік бюрократичної централізації або диктатури В. ірогідність такого повороту зростає в міру того, як Д. перетворюється на прикриття безвладдя та хаосу. Чим менше люди здатні до самоконтролю, тим більшої ваги набуває зовнішній контроль над їхньою поведінкою. Це фундаментальний закон суспільного життя О. тже, міра свободи в сучасних суспільствах прямо залежить від того, наскільки самі люди шанують моральні та правові цінності. Сучасна укр. Д. також має серйозні вади, найглибшою причиною яких є стан масової свідомості, успадкований від комуністичного минулого. Саме це дозволило колишній комуністичній номенклатурі зберегти впливові позиції в економічних та владних структурах, що призвело до формування посткомуністичної неономенклатури і, як наслідок цього, до гіпертрофії бюрократичних структур та регламентацій.

1) розумний, розсудливий, розважливий

2) відчутний, помітний

3) який усвідомлює (розуміє)

4) який відчуває, чутливий

5) притомний

6) точний, чутливий (про прилад)

* * *

1) розумний, розсудливий

2) відчутний, помітний

3) усвідомлюючий, розуміючий; який відчуває, чутливий

4) чутливий ( про прилад)

5) фiлoc. який сприймається почуттями, відчуттями

МИСТЕЦТВО - знаково-семіотична галузь людської культури, яка, на відміну від інших засобів комунікації, позначена намаганням у всіх своїх повідомленнях поєднати відтворювану у цій галузі конкретність світу з тими чи тими його узагальненими сенсами. Будь-який мистецький, у широкому значенні, текст обов'язково надає конкретності універсального характеру, що і є основною ознакою художнього образу як головного будівельного матеріалу у М. Художній образ - особливий знаковий сколок зі світової - природної чи людської - дійсності, який унікальним чином органічно поєднує той чи той її фрагмент з універсальними значеннями. Відповідним чином мистецький твір у всьому часовому діапазоні художньої творчості постає передовсім як особливий інформаційний процес надзвичайної смислової місткості. М. - комунікація, у якій повідомленням є текст у повному своєму знаково-семіотичному складі, внаслідок чого це повідомлення набуває інформаційної ваги, по суті, незрівнянної з усіма іншими семіотичними інструментами культури. Фундаментальна риса М. - орієнтація на конкретність світу у її зв'язку з утвердженими чи утверджуваними культурою стратегемами останнього - і визначає надзвичайну тривкість мистецької діяльності у всьому часі і просторі людської історії від давнини до сучасності. Проте різні епохи цієї історії необхідно дають і різні форми М., хоча й зберігають вказану його фундаментальну рису. Так, "досучасне" М., від архаїки до початку Нового часу, обов'язково переплітається з іншими галузями ідеологічної діяльності тогочасної людини - від релігії аж до правничої сфери, відтворюючи передовсім світогляд великих спільнот-колективів тих епох В. ідповідним чином таке М. позначене ослабленою авторською індивідуальністю або навіть її повною відсутністю І. сторія того М. постає насамперед як його поступова, але неухильна емансипація від згаданих інших галузей культурно-семіотичного Всесвіту і паралельно від обов'язково надособистого бачення світу, притаманного тій добі. Від часів європейського і цілої серії азійських "ренесансів" М. починає орієнтуватися вже на підкреслено індивідуальний, "авторський" погляд на дійсність. Відтак головною семантикою М. стає сама ця дійсність, уже позбавлена попередніх надособистих, колективно-міфологічних інтерпретацій. Отож, якщо раніше М. відтворювало "світогляд", то віднині - сам світ у всій його проблематичності і незавершеності. Уся мистецька сума Нового часу постає як безнастанне побільшення у ньому, з одного боку, індивідуальної авторської ініціативи, аж до злободенної постмодерністської ексцентрики, а з другого, тих чи тих художніх способів до відтворення віднині плинного, принципово незавершеного, "гераклітівського" світового процесу. М. відповідно віддзеркалює і цей процес, і авторську особистість у ньому. Вже на порозі Нового часу, а особливо у розпалі романтизму, до мистецької семантики і взагалі поетики невід'ємно ввійшла і та велика народно-колективна особистість, до якої належить той чи той митець. Це надає усім подальшим мистецьким формам відповідної національної забарвленості, котра у своїй своєрідності особливим чином уточнює як авторику особистісно художника, так і характер, типологію відтворюваного ним світу. Характерно, що саме в час романтизму здіймається полеміка довкола гіпотетичної прийдешності М., яка у певних своїх крайнощах (Гегель) доходить до сумнівів у самій можливості такої прийдешності - у зв'язку з бурхливим загальним розвитком людського семіозису, - особливо у напрямі абстрактної інформації. Проте ці песимістичні прогнози, зважаючи на інтенсивну мистецьку продуктивність сучасності, все ж таки не справдилися Р. азом з тим М. Нового часу від барокової доби і далі доволі різко диференціювалося на "авторське" і на "масове", які наразі перебувають у безсумнівному, незрідка тяжкому конфлікті. Не виключено, що цей доволі драматичний поділ сучасної мистецької праці зумовлений неуникною необхідністю, з одного боку, відтворення особистісного багатства новоєвропейської цивілізації, а з другого, фіксації загалом сталих і доволі елементарних світоглядів великих людських мас у ній, що з'явилися на історичному обрії "насамкінець" Нового часу.

ПОТВОРНЕ - естетична метакатегорія, яка виступає як антипод прекрасного і відображає негативну естетичну цінність. П. має в естетичній практиці людини особливе значення: воно виступає як усвідомлення загрози її існуванню, як те, що підриває підвалини людяності, потребує духовного та практичного опанування. В античну епоху поняття П. виступало здебільшого як просте заперечення краси, щось протилежне і супротивне їй. Тому історія ідей про П. по суті збігається з історією вчень про прекрасне. Певне розведення негарного, виродливого та П. як естетичного, художньо опрацьованого знаходимо у Сократа й Аристотеля. За Аристотелем, мистецтво завдяки мімезису (грецьк. термін, що позначає імітацію) робить можливим відтворення виродливого. У Середньовіччі поняття П. тлумачилось як естетична категорія, протилежна прекрасному (за аналогією дотеологічного тлумачення протилежності добра і зла). Протиставлення прекрасного, як доброго і Божого, та П., як гріховного і людського, притаманне художньому відтворенню біблійних легенд (особливо Страшного суду). Значного поширення категорія П. набула у візантійській естетиці, для якої характерним був інтерес до антиномій і протиставлень. Василій Великий вважав, що прекрасне привертає до себе кожного, а П. викликає відразу. Псевдо-Діонісій Ареопагіт трактував П. як прояв зла і намагався визначити його об'єктивні ознаки, до яких відносив відсутність краси і порядку, змішування різнорідних предметів. Мистецтво Відродження використовувало П. як форму, що забезпечує найвиразніший контраст красі. В естетиці класицизму проблема П. практично відкидалась, оскільки у "високих" мистецтвах заборонялося зображення характерного або виродливого. Просвітителі виступили з різкою критикою естетичних теорій класицизму, що будувалися на концепції "ідеальної краси", і наголошували, що предметом мистецтва повинна бути вся природа, в якій прекрасне становить лише незначну частину. Лессинг вважав, що мистецтво завдяки істині і виразності робить найпотворніше в природі естетичним у мистецтві. Кант визнавав, що П. може бути предметом зображення в мистецтві, але встановлював жорсткі межі, недотримання яких виводило мистецтво за рамки естетичної сфери. Особливого значення П. набуло в естетиці і мистецтві романтиків, які наголошували на естетичному значенні П. як поетичної антитези краси. Гегель у своїй естетичній теорії не приділяв П. особливої уваги, але його учні і критики зробили П. однією з головних проблем естетики у друг. пол. XIX ст Р. озенкранц ("Естетика П.") розвинув концепцію, згідно з якою П. є органічним моментом прекрасного. Звернення до П. обумовлювалось історичним характером мистецтва XIX ст., яке на тлі суспільних протиріч прагнуло осягнути П. як необхідний момент життя. У мистецтві XX ст. виразно виявилась тенденція естетизації. Апологія огидливого, жахливого, П., перебільшення їх ваги, неспроможність осягнути і духовно опанувати складні підсвідомі, інстинктивні засади людського існування стали характерними рисами сучасного мистецтва.

РОЗВИТОК - незворотна, спрямована, закономірна зміна матеріальних та ідеальних об'єктів; один із загальних видів зв'язку. В історії філософської думки вирізняють три основних тлумачення Р.: Р. - як збільшення і зменшення, що знайшло відображення в теоріях преформізму; Р. - як перехід можливості в дійсність, речі в собі в річ для себе, що було характерно для Гегеля, а в більш загальному вигляді - як розуміння руху взагалі - для Аристотеля і аристотелівської традиції філософування; Р. - як виникнення нового, втіленням чого можуть бути численні концепції прогресу в Новий час (Вольтер, Тюрго, Кондорсе та ін.). Як виникнення нового, Р. часто ототожнювали з прогресом, але Р. буває і прогресивний і регресивний, це дві його стадії, бо все, що виникає, приречене на загибель. Поєднання прогресу і регресу уподібнюється "спіралі" Р. З точки зору глибини і швидкості змін розрізняють стадії еволюції і революції: для першої характерні реформи, для другої - докорінні зміни. Якщо реформи відкидаються і абсолютизується революція, то виникає руїна, що є наслідком надмірного розриву з традиціями, заперечення спадкоємності в процесі Р. У світогляді й науці ідея Р. формувалася поступово. В античній думці великої ваги надавалося принципу становлення. Його найбільш виразним втіленням було гераклітівське "все тече, все змінюється" та розгляд виникнення Космосу з хаосу (що було притаманне міфології і натурфілософії). Останній вид становлення є Р., і його стародавній образ став архетипом, взірцем для більшості подальших космогоній. В Античності існувала ідея суспільного Р. - у вигляді ідеї регресу соціуму від золотого до залізного віку (Гесіод). У Новий час концепції Р. з'являються в космогонії (Кант, Лаплас), в історії (згадані концепції прогресу), в біології (Ламарк) та ін. В XIX ст. вони поглиблювались, а в XX ст. поширюються і на фізику та хімію (Вернадський та його послідовники). В еволюції ідеї Р. простежуються дві протилежні тенденції: з одного боку, рух від найзагальніших до часткових, спеціально-наукових розробок; з другого - синтезування, об'єднання останніх в глобальне ціле. Найбільш загальною теорією Р. в сучасному світогляді є теорія ноосфери С. ама ідея Р. по-новому актуалізується і модифікується феноменом глобальних проблем.